Коли потрібно екстрено вводити антитоксичну протидифтерійну сироватку (ПДС)?

8 жовтня 2025

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.

Причини дифтерії

Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб.

Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

біль у горлі;
підвищена температура, лихоманка;
набряк слизової оболонки ротоглотки;
наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
набряк шиї;
збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Лікування дифтерії

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

Ускладнення

Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система..

Ускладнення від дифтерії можуть включати:

блокування дихальних шляхів;
інфекційно-токсичний шок;
пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
ураження нервової системи;
нефрозонефрит;
легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.

Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Джерело фейсбук-сторінка ЦГЗ МОЗ України: https://www.facebook.com/phc.org.ua